Нерідко в компанію «Міст» звертаються люди з проханням порадити, який подарунок краще й вигідніше надіслати в Україну, а також дізнатися, що із цього приводу думають українці. Саме з таким редакційним завданням я й провела один зі своїх робочих днів у Бруклінського представника «Моста» на Avenu U (Est 27) у Лариси Шавлатович.
За порадою пані Лариси я прийшла в представництво у вівторок. У середу є той самий додатковий рейс літака, який тепер став реґулярним, тож кожен намагається втрапити з посилкою саме на нього. До речі, віднедавна всі по¬силки морем стали «швидшими» на цілий тиждень. Скажімо, тепер в Україну вони йтимуть не більше 5 тижнів. Першими завітали батько із сином з Узбекистану: купили для родини новітній комп’ютер і телевізор.
— А що, в Узбекистані з телевізорами та комп’ютерами — проблеми?
— Та ні, — відповідають, просто тут усе дешевше купувати. От ми взяли телевізор «Піонер» з екраном 60 інчів, на півстіни. Тут він коштує 5 тис. USD, а в нас — удвічі дорожче, якщо навіть пересилку й розмитнення рахувати. Така ж економія виходить і на комп’ютерах.
Я вірю. Бо в Україні — та сама ситуація. Ще не за-чинилися за чоловіками двері, як зайшла літня жінка.
— Хочу подивитись, які коробки краще підійдуть під мої пачки. Бо зібрала й дітям, і сестрі на друге село, й однокласниці.
— Пані Наталко, таж водій би й завіз, і допоміг спакувати. Ви не перший рік із нами, знаєте, що забираємо з дому та допомагаємо спакувати безкоштовно. І хотілося вам по такій спеці ходити? — дивується пані Лариса.
— Та я знаю, що твої хлопці швидше й краще за мене запакують, але ще й хотіла порадитись. У мене онучка закінчує школу цього року, то я їй у подарунок плаття на сейлі купила. Як на мене, кращого годі шукати. Але як ти скажеш: сподобається їй чи ні? Бо ще не пізно повернути його.
Роздивляємося плаття. А воно справді на славу: молодіжне, яскраве, а водночас — елеґантне, наче щойно з обкладинки Cosmopolitan.
— А поглянь на джинси — у Masy’s брала. Це для доньки — вона в мене повненька трохи стала, і не всі їй підійдуть. А від цієї фірми сидять, наче влиті.
— Що ж то за фірма? — цікавимося вже із жіночої допитливості.
Пані Наталка показує ярлик: Not Your Daughter’s Jeans.
— Гарна фірма й добра якість. Вони хоч і трошки дорожчі, та носитиме кілька років, як нові, — коментує пані Лариса.
— Та я не переживаю. Я ще одні такі їй вклала — продасть комусь із подруг, то й гроші повернуться. В Україні вони взагалі вп’ятеро дорожче коштують.
Пані Лариса закриває за відвідувачкою двері й зітхає:
— Скільки років тут працюю, а все дивуюся: звідки в наших людях така щирість душі та бажання допомогти? Ця жінка кому вже тільки пачки не надсилала. Сама працює хоуматендент, додатково бере прибирання. Заробляє не так уже й багато. Але обов’язково хоч раз на місяць комусь щось збирає. І завжди має вагому причину для посилки. У сусідчиного сина двійня народилася — вона візочок модерновий у господині своєї для них узяла, майже новий, бо в тої теж близнята були. А ці візочки — ними хоч по горах із дітками катайся, такі якісні, продумані функціонально. Подругу шкільну паралізувало, ледве ходить — та їй вокер відправила. Десь домовилася за інвалідні візочки в якомусь будинку для старих — відправила кілька в те село, звідки родом, хоч і не живе там уже Бог знає скільки років. Де почує серед знайомих, що хтось якісь пристойні вживані речі віддає — забирає й за свої гроші висилає. їй усіх шкода: та — із чоловіком розлучена, ті — тільки свій бізнес становлять на ноги, а ті— будуються, то їм не завадить копійку завжди готові відгукнутися на чужий біль.
Заходить подружжя з Донецька. Вони тут на відпочинку. Удома мають чималий бізнес і відповідні статки, можуть дозволити собі подорожувати цілим світом, але раз на рік приїжджають на закупи в Нью-Йорк. Кажуть, навіть незважаючи на різницю в ціні на квитки, усе обходиться втроє дешевше, ніж придбати те ж у Парижі, Римі чи Лондоні. Вони відправляють власний багаж, аби не переплачувати при перельоті. Як повернуться — речі будуть на місці. Пара оформляє відправку, а я тим часом запитую в пані Лариси:
— Яка вікова група найчастіше шле посилки додому? І що саме?
— Середнє покоління, люди віком приблизно 35—55 років. Асортимент товару — найрізноманітніший: від комп’ютерної техніки, яку фактично всі й усім надсилають, до миючих засобів, бо тут наші люди, зайняті в хатньому господарстві, мають нагоду впевнитися в дієвості місцевої побутової хімії. Наприклад, дешевше звідси вислати засоби для виведення плям і вдома легко й просто самотужки почистити, наприклад, килим чи автомобільні сидіння, аніж везти в хімчистку або викликати фахівців додому. Відсилають пральні машини та сушарки до них, посудомийки — і для виробництва, і побутові, тим більше що за потреби різноманітного (і достатньо цінного) шлють із га- раж-сейлів. А загалом, жінки більше пересилають одяг, взуття. Чоловіки — сантехніку, будматеріали (бо в нас — найдешевші комерційні відправки), вудки друзям у подарунок, надувні човни — і для прогулянки, і для туристичних подорожей, і рибальські. Тут чоловіки як починають розказувати про якість човнів— наче пісні складають. І про термозварку швів, і про аерокосмічні технології виготовлення, і що на них можна сміливо виходити в океан. І про особливу надійність фірми Zodiac, бо ті човни служать до 30 років і більше, недарма їх використовують армії країн НАТО. Висилають колеса, запчастини до авто, особливо японських, вони тут — набагато дешевші, мастила для машин, аксесуари.
Люди йдуть одне за одним. Той несе велосипед, інший — мопед. Забігло дівча — висилає подрузі танцювальний килимок Dance Dance Revolution, бо та після народження дитини розповніла та ніяк не схудне. Живе в селі — про жоден фітнес-клуб там поки що й мріяти не доводиться. Прошу, щоб розповіла докладніше, що то за килимок.
— Це — танцювальне караоке. Японці вигадали. Заміняє заняття в спортзалі. Підключаєш його в порт USB, уставляєш у комп’ютер диск із програмою й танцюєш на ньому,
— Є унікуми. Один учитель історії все десь на гараж-сейлах історичні речі купує й додому пересилає. Каже: повернусь, музей зроблю. Відправляють додому виробничі верстати для бізнесу. Навіть станок для переплавки золота хтось висилав.
Вусатий чоловік приніс в одній руці посилку, в іншій — драбину.
— Тут— інструменти, наступного року планую додому вертати. Будемо синові нову хату ставити, то й знадобляться. І горіхів трохи поклав усіляких чудернацьких — кумові до пива. А оце драбина— бачите, ловкенька яка. Легка й стоїть гарно, не боїшся впасти, і є де банку з фарбою або ящик з інструментами поряд поставити. Тільки її запакувати треба, бо сам не знав, як.
І ще подарунковий набір хочу дружині до дня нашого весілля вислати. От удома ніколи цієї дати не пам’ятав, а тут згадалося.
— Не проблема — киває пані Лариса. — Не вперше. Зараз допоможу.
Пакується драбина. Збирається продуктовий набір — чоловік просить покласти якнайбільший ананас, манго, ківі, кілька помаранчів, цукерки та квіти. Це не вперше він у такий спосіб вітає рідних, тож знає, що все буде свіже, стигле й святково виглядатиме, бо збирається вже в Україні з найкращих продуктів і перед самою доставкою.
Пані Лариса всміхається:
— У більшості тих, хто пропрацював тут кілька років, формується філософія комфорту. Люди звикають користуватися більш досконалою технікою й інструментами. Бувало, дехто, повертаючись в Україну, навіть матраци собі додому звідси пересилав — звикли вже до них.
Ішли люди: хтось відправляв посуд, хто — білизну, а хтось — продукти. Літо— тому найчастіше шлють каву, чай, какао, горіхи, галетне печиво, вівсянку й італійські макарони в усьому їх розмаїтті, заморські сухофрукти, кленовий сироп (неперевершений для налисників із яблуками). Що мене здивувало, то це посилки з медом. Кажуть, тут він інакший — із конюшини, і з помаранчів, і пальмовий. Запевняли, що пальмовий дуже помічний при чоловічій слабкості.
Під кінець робочого дня заглянуло двоє поставних юнаків. Привезли відразу шість пачок: надувний батут, пару прозорих водяних куль у людський зріст (новинка літніх шалено популярних водяних атракціонів) для ходіння по воді, водяну гірку-айсберґ — своєрідний тренажер для юних альпіністів, водяний надувний футбол і ще багато чого, що я й бачила вперше. Щось для бізнесу родичам, щось— для сім’ї. День завершувався, коли двері відчинила молода відвідувачка:
— Хочу бандероль надіслати літаком, ще встигаю на завтра? У доньки — день народження, я їй костюм спортивний купила й кросівки спеціальні для бігу, вона все фігуру береже. Ось уже стільки років бігає щодня: і влітку, і взимку. А кросівки мені порадили хлопці, з якими працюю, — у них і не послизнешся, і термостійкі, у мороз можна бігати. А зятеві купила на заправці спеціальний порошок, що перебиває запах від циґарки. Бо зять де ходить, там і курить. І вдома, і в машині.
— А ви йому купіть пластир спеціальний для відмови від куріння, — радить пані Лариса. —Наші часто надсилають, кажуть, дуже помічний. А скільки та який купувати — у кожній аптеці розкажуть.
Прощаючись, жіночка всміхається:
— Я ваш офіс завжди здалеку за квітами на вулиці впізнаю. Так приємно у вас, як удома. На який стільчик не сядеш, звідусіль помітиш щось українське. І мова — своя. Наче й у справі зайшла, але й відпочила з вами. Гарно у вас.
Справді, гарно та приємно. Бо тут працюють люди, не байдужі до інших.