23 травня 2010 року в Українському освітньо- культурному центрі, що в м. Філадельфії, відбулось урочисте нагородження члена Конгресу США від штату Пенсильванія, співголови конгресової групи сприяння Україні Джіма Ґерлака медаллю Олександра Черника. Джім Ґерлак відомий як співавтор резолюції, що дозволила скасувати для України поправку Джексона—Веніка.
Про мрії та «Мрію»
У серпні 1991 року постала вільна Україна, а з вересня подружжя Олександра й Зені Черників уже клопоталося ідеєю допомоги їй медичним обладнанням. Обоє — лікарі з багаторічним досвідом роботи — знали, як багато залежать можливості медицини від наявності я кісної апаратури. Недосипали, але працювали з піднесенням, хоч і до пізньої ночі. Куди тільки не зверталися. Телефонували, писали листи, перевіряли якість отримуваного, узгоджували терміни відвантаження. Попрацювали на славу. Обладнання для лабораторій і палат інтенсивної терапії, для полог¬вих будинків, найсучасніші томографи, апаратура для УЗД, хірургічні інструменти, дефіцитні ліки — усе це могло поміститися хіба що в найпотужніший літак у світі — Ан-225 «Мрія».
Українські урядовці не заперечували, але за пальне треба було заплатити 42 тис. USD. Зібрали й ці кошти — трохи здали люди, а де вносили й своє, улаштовували імпрези, інші акції. Усе стояло запаковане та готове до відправки. Призначеного дня очікували й українці, й американці: було цікаво подивитися на диво авіаційної техніки — літак, який за своїми технічними характеристиками побив усі рекорди світу. Особливо пишалися тим українці, адже «Мрію» розробили в Україні, у конструкторському бюро імені Антонова.
Та літак не прибув. Урядовці вибачились і пообіцяли прислати «Мрію» за два тижні. Зібране не могло чекати стільки часу — лікарні просто не мали для нього місця. І все, що так непросто діставалося, а це — більш ніж на 9 млн USD, на другий день уже було відвантажене на сусідню з Україною державу.
Від пережитого хвилювання Олександр Черник потрапив на лікарняне ліжко. Але гіркота образи й відчуття несправедливості не зупинило громаду. За два тижні вона назбирала до відправки нову партію на допомогу Україні. Вантажний відсік літака завдовжки 43 м і завширшки 6,4 м було заповнено вщерть. Щоправда, багато чого вже не могли повторити: дещо з найціннішого та дорогого обладнання за такий короткий термін просто не встигли роздобути.
Людина з державним мисленням
Таким був Олександр у всьому: не шкодуючи себе, працював на віддачу, за що б не брався. Мав глобальне мислення. Ситуацію міряв не тільки теперішнім днем, а й із перспективою на майбутнє.
Це він на зорі 1980-х рр. став ініціатором створення та співзасновником Українського освітньо-культурного центру й дев’ять років був його незмінним головою. За той недовгий час, який йому відвела доля, устиг багато зробити для об’єднання української спільноти. Чудовий дипломат від природи, завдяки власним організаторським здібностям Олександр зібрав під дах придбаної для центру будівлі всі українські школи, що до того часу тіснилися кожна у своїй околиці. Якби не це, багато шкіл зараз уже просто самоліквідувалося б. Тут міститься одна з найкращих у США бібліотек, працює школа українського танцю при знаменитому танцювальному ансамблі «Волошки» й функціонує єдиний у Пенсильванії український дитсадок. Декілька разів на рік організовуються мистецькі виставки. Це — місце зустрічей близько сорока українських організацій. Серед них— Союз українок, «Пласт», СУМ, товариства ЛІТНІХ людей, лікарів, інженерів тощо.
Життя продовжилось у справах
1991 року задля сприяння економічному та науковому розвитку України п. Черник заснував Українську федерацію Америки. Але хвороба передчасно й нагло перервала його сповнене жертовності життя. А розпочате п. Черником працює й тепер: постійна неабияка гуманітарна допомога; лікування дітей, перш за все сиріт, вирішити проблеми яких в умовах України — неможливо; видання наукової літератури; зустрічі з політиками, мистцями; семінари, телеконференції; підтримка українських навчальних закладів і художніх колективів — і не тільки це є щорічним завданням Федерації.
За видатні заслуги перед громадою й на знак ушанування пам’яті за самовіддану працю рішенням Ради директорів було засновано медаль Олександра Черника. Нею нагороджуватимуть людей, які зробили визначний внесок у розвиток України та в становлення українсько- американських відносин.
Медаль за номером один
І ось 23 травня 2010 р. громада УФА нагороджувала члена Конґресу США від штату Пенсильванія, співголову конгресової групи сприяння Україні Джіма Ґерлака медаллю Олександра Черника. Того самого Джіма Герлака, який виступив співавтором Резолюції №1053 Конгресу США, що лягла в основу прийняття Закону від 23 березня 2007 року про скасування поправки Джексона—Веніка для України. Ухвалена 1974- го, вона накладала вето на режим максимального сприяння в торгівлі й надання державних кредитів країнам, які забороняють або неправомірно обмежують права своїх громадян на еміграцію. До цього списку ввійшли СРСР, КНР, В’єтнам і Камбоджа. Поправка поширила свою дію й на країни СНД. Над скасуванням її громада працювала 14 років. Потрібні були зустрічі не з одним десятком політиків, працівників ЗМІ, тісні контакти з українським посольством. І ось— результат. Завдяки відновленню безперешкодного режиму загальний обсяг торгівлі товарами та послугами за ці роки зріс із 1,7 млрд до 5,5 млрд USD. Громада дякує конгресменові й ушановує його першою медаллю Олександра Черника.
Було видно, з якою непідробною щирістю та повагою ставляться до п. Ґерлака люди. Із привітанням приїхав особисто високопреосвященний владика Стефан Сорока, митрополит-архієпископ, голова УКЦ США. Слова подяки п. Ґерлаку владика завершив благословенням його на подальше сприяння миру, добру й справедливості. Радник-посланник Посольства України в США О. Александрович вручив п. Ґерлаку Почесну грамоту, якою посольство нагородило конгресмена за значний внесок у розвиток стосунків стратегічного партнерства між нашими країнами.
Щирі слова лунали з вуст колишнього конгресмена від штату Пенсильванія Чарльза Даґерті. Він розказав про ту значну роль, яка належала Олександру Чернику й УФА в становленні тісних дружніх взаємин між українською громадою й політиками штату.
Урочиста частина нагородження завершилася прийомом за щедро за-ставленими пригощанням столами. Підходили люди — засвідчити конгресменові свою особисту пошану. Не відчувалося відмінностей між національностями — лише спільне бажання покращити світ, зробити його затишним і безпечним як по цей, так і по той бік океану.
У перерві між привітаннями та спілкуванням з українською громадою п. Ґерлак устиг відповісти на кілька запитань.
Про Україну та Сполучені Штати
— Ваше дружнє ставлення до України — послідовне й дієве. Ви стали знаменитим не тільки завдяки скасуванню поправки Джексона— Веніка, а й своїй праці як співголова Congressional Ukrainian Caucus, що вже близько 15 років послідовно сприяє налагодженню партнерських відносин між Україною та США. Тож як людина, яка володіє всією повнотою інформації з цього питання, що ви вважаєте першочерговим завданням для розширення співпраці між нашими країнами?
— У першу чергу, це — удосконалення законодавства в галузі інвестиційної політики. І, звичайно, подальша демократизація суспільства в усіх напрямках. Не варто стримувати свободу слова, як і інші свободи. Бо тільки в пошуку консенсусу співставлених думок можна зберегти мир у суспільстві та досягти істинної свободи духу. А це є запорукою надійності капіталовкладень.
— Сьогодні було багато розмов про події у Львові, де силові структури почали гоніння на студентські акції протесту. Яка ваша думка стосовно цього?
— Те, про що дізнався світ, не сприятиме позитивному іміджу України. У вільній державі людина не повинна боятися заявляти про власну позицію. Запобігти цьому можна тільки якнайяскравішим висвітленням подій, що відбуваються в країні. Тоді ініціатори подібних акцій змушені будуть рахуватися з думкою народу.
— Якими є перспективи співпраці з українськими громадами?
— Тісні особисті контакти. Не іґнорувати потреб громади якими б на перший погляд незначними вони не були. В особистому спілкуванні, коли бачиш очі людей, переймаєшся їхнім болем і тривогою, більше споріднюєшся з тими, хто довірив тобі свій голос.
— Вам, як конгресмену, часто доводиться бувати на різних зборах, приймати подяки й подарунки. Але, як на мене, сьогодні тут — дещо особлива атмосфера, і ці аплодисменти, якими стоячи вітала вас зала, і всі, хто один по одному підходить виказати вам свою повагу та вдячність, — випромінюють теплоту довіри до вас. А що відчуваєте зараз ви?
— Я вдячний цим людям за довіру до мене. Я давно взаємодію з українськими громадами, але найтісніша співпраця склалася в нас саме з Українською федерацією Америки. Тут зібралися не байдужі до справ українства люди. Вони по-громадянському сміливо висувають ініціативи, творчо шукають шляхів їх реалізації, беруть активну участь в означенні проблеми від її постановки до вирішення. Із ними легко працювати. Ці люди — надійні, ми можемо покладатися одне на одного.
Тому що небайдужі
Справді, громада — активна та свідома поставленої мети. Тут же, на святкуванні, коротко перемовлялися, уточнюючи поточні справи. Звідки назавтра має від’їжджати делегація, щоби подякувати колишньому послу Олегу Шамшуру за плідну співпрацю («Гарна людина, а головне — не байдужа до справ України»), які документи треба підготувати для координації дій з іншими громадами міста, хто поїде до Бізнесової ради у Вашінґтон, із ким контактувати щодо чергової відправки гуманітарної допомоги. А мова йшла про громадську роботу, яка не підтримується зарплатою. Мені й подумалось: якби ж то ми, українці, були хоч наполовину так зацікавлені нашими ж, українськими, справами, можливо, не довелось би тоді шукати долі по чужих світах.