Татко піднімає малу собі на плечі, щоб та краще роздивилася артистів. Молодичка східно-азіатської зовнішності з цікавістю розглядає вишивку на сорочці танцюристки. Дівчинка з гіпсом на нозі, спираючись на милицю, відмовляється піти присісти на лавочку — звідси їй краще видно сцену. Кремезний, на зріст як баскетболіст, парубок афроамериканського походження у вишиванці гордо походжає вулицею. Молода американська пара розкуто й весело танцює в ритм музиці прямо на вулиці, біля сцени.
Навкруг велелюдно: тут — і ті, хто приїхав спеціально на свято, і випадкові перехожі, які з цікавості зупинилися на хвилинку й так і залишилися милуватися незвичайним дійством. Прийшли навіть із собаками. Мацюпусінька, але така граційно довгонога-тонконога левретка у блакитній камізельці зі здивуванням повертає довгу шийку то в один, то в інший бік — вона також гість на святі.
Танець посеред вулиці
Це — 34-й Український фестиваль, організований церквою Святого Юра, безпосередньо перед дверима храму, на Сьомій вулиці, що між Другою та Третьою авеню, прямо з підмостків вуличної сцени демонструє Америці велич і життєрадісність українського мистецтва.
Мета фестивалю від початків і дотепер усе та ж, благородна, — збір коштів на утримання української цілоденної школи Святого Юра й Академії Святого Юра. У них навчаються діти від дошкілля до 12-го класу. Мати в наш непростий економічно час цілоденну школу з дитячим садочком — це велика праця й вагоме надбання церкви. Кошти, зібрані на Українському фестивалі, є значним матеріальним підґрунтям для школи.
Триденна програма стартувала в п’ятницю 21 травня, о сьомій годині вечора. Привітальне слово й урочиста молитва Високопреподобного Вернарда Панчука, ЧСВВ, пароха, ігумена церкви Святого Юра, підкреслили врочистість події. Такий фестиваль— єдиний у Нью-Йорку. Близько ЗО колективів демонструвало глядачам свою майстер-ність. Із 14 до 16 травня для всіх і для кожного просто посеред вулиці танцювали та співали артисти. Free Show— так називають фестиваль американці.
Усякий перехожий міг стати глядачем безкоштовно. Геть не схожі на українців люди співали разом із виконавцями та пускалися в танок під запальні українські мелодії. Може, це і є «культура — у маси»?
Окремо — про ведучих. Це — Андрій Стасів і юні українські красуні Вікторія Гордєєва й Аня Кіт. Дівчата доводили інформацію до громади українською мовою, а Андрій спілкувався з публікою виключно англійською. Ось так і об’єднувалася така різна за національностями глядацька аудиторія. Віка вела програму з дорослими. І це— не дивно, дівчина вже кілька років виступає як солістка на різних українських забавах. Для Ані Кіт нинішній фестиваль — дебют її творчої діяльності. Вона змінила Віку в дитячій про-грамі. Упоралася дівчинка чудово.
Їм раді скрізь і завжди
«Перлина» фестивалю— сестри Габріела й Лідія Орос. Співають із дитинства. Чи то пісня зростала разом із ними, чи вони — разом із піснею, зараз уже не визначиш. Про таких, як вони, кажуть: «надбання нації». їхній талант — веселково-іскристий. їх запрошують не тільки «завести» аудиторію, а й виконувати Державний Гімн України на зустрічах перших осіб держави й на міжнародних форумах. Сестри завжди приїжджають на цей фестиваль, бо саме звідси розпочалася їхня дорога у високу майстерність.
Ансамблю «Галичани» — майже півтора десятка літ. Якість творчості «галичан» промовисто ілюструє той факт, що графік на участь у різних фестивалях і обрядових святах у них розписано на два роки наперед. Знають ансамбль не тільки в Америці, а й поза її межами. Ось і ц. р. його запросили на міжнародний фестиваль української пісні в Канаду, де учасники ансамблю репрезентуватимуть свої нові роботи.
Дивлячись на цих людей, ніяк не можеш погодитися з твердженнями на зразок тих, що «четверта хвиля» — непатріотична, що все українське їй бай-дуже. Якби це було так, хто б уклав у душі їхнім дітям щиру захопленість рідною піснею? Підросла талановита молодь із величезним творчим потенціалом: Андрея Попович, Христина Шафранська, Наталя Крутовська, Віка Гордєєва, Христина Махно — їх багато.
Щире зацікавлення в нашої молоді до Батьківщини батьків породжує інтерес до України й у її американських однолітків. І ось громада вже має певні надбання. Одна з талановитих учениць Ані Бачинської — Анна Сміт, запідозрити в якій українку, зважаючи на ямайське походження її батьків, до-волі складно, уже чотири роки виступає з українськими народними піснями. Її чистій вимові позаздрив би не один українець. А в танцювальному колективі Академії Святого Юра, яким уже понад 40 років керує талановитий педагог Дарія Генза, учасників із яких тільки країн немає!
Яким різним може бути один і той же вид мистецтва, легко переконатися, порівнюючи техніку й методологію народного танцю різних колективів. Григорій Момот (він — прихильник школи Вірського) і Надія Лемега — її постановки не схожі на жодні інші — вирізняються особливо чутливим поєднанням мелодії й танцювальних рухів. І вже геть язик не повертається називати самодіяльним знаменитий ансамбль «Сизокрилі», котрий заснувала славетна балерина Рома Прийма-Богачевська, а зараз очолює Орлендо Паган. Усіх хіба перелічиш?
Тут призначають зустріч друзям
Сюди приїжджають відпочити, зустрітися з далекими друзями («До на-ступного року!»), запастися позитивною енерґією. Багато хто з виконавців зазвичай отримує візитні картки від відвідувачів із запрошенням виступити й у їхніх громадах, причому далеко не завжди — українських.
Учасники згадують безліч смішних епізодів. Колись один латиноамериканець все допитувався: «А «Макарену» українською співаєте?» А ще якийсь літній уже дядечко стверджував, що тепер він заповість своїм родичам хоронити його тільки під український танок.
А скільки цікавих історій пов’язано з фестивалем! Тут колись зустрілися давні друзі, які багато років тому поїхали з України й загубилися у світах без надії побачитися. А скільки людей тут потоваришувало, а то й зав’язало серйозніші стосунки? Не одне весілля, а потім — і хрестини, як результат знайомства молодих людей на цьому святі, зіграли ті ж самі «Галичани».
Традиційно фестиваль завершився нічною забавою в стінах школи. Людей було— не протовпишся. Співали, танцювали й старші, і молоді. Гарно, що молодих на цей захід приходить щораз більше та більше.
Хто замовляв музику?
Організатором і директором мистецької програми фестивалю ось уже впродовж 15 років призначають Аню Бачинську. Вона складала сценарій, домовлялася з колективами й виконавцями. У минулому оперна співачка, колись Аня приїхала сюди на 24 дні, а затрималася на роки. Ініціативна, ціле-спрямована, приїхавши в Штати з мовним запасом yes, nо та I love you, за кілька років вона вже викладала початковий курс англійської мови для іноземців, а не так давно отримала відзнаку як один із найкращих викладачів.
Зараз Анна працює викладачем історії й теорії музики в Академії Святого Юра. Не полишаючи концертної діяльності, Анна встигає справлятися з посадою дириґента церковного хору, постійно веде літні курси співу, а за всім цим ніколи не цурається громадської роботи. І їй, як бачимо з організації свята, це добре вдається.
Але є ще одне джерело енерґії, без якого, мабуть, Український фестиваль, як, власне, і інші свята, давно би згас. Бо правильно кажуть: який голова, такий і лад. Дух єднання, піклування життям громади починається зі священнослужителів. Чи в багатьох церквах ви бачили, щоб священик працював із тачкою? Я бачила. Отці церкви, як звичайні прихожани, опікувалися квітами, за необхідності підносили ящики з фруктами, підвозили в будки таці та баняки з продуктами, якими жваво торгували на вулиці жінки. Долучалися до роботи й сестри-василіанки.
— I would like to buy Ukrainian lemonade and these ones, too, — показуючи на вареники, замовляє чорнява бабуся. Вона подає на компот термос і купує вареники. Жінки, задіяні в торгівлі, усміхаються — дехто приїжджає конкретно по українські страви. Справді, як не купити всю оту смакоту, коли непереборно манять до себе запахи домашнього борщу, запечених у підливі голубців, засмачених вареників, що їх із таким умінням наготувала жіноча громада із числа найактивніших парафіянок. Розмаїттю солодощів позаздрила б найпримхливіша кав’ярня. І таки правда, постійною популярністю користувався компот (український лимонад, як його називають американці).
Усміхнені, працьовиті, свідомі
Для жінок-прихожанок, які опікувалися вуличною торгівлею, фестиваль роз-почався ще за два дні до його відкриття. У середу закупили продукти, у четвер чистили картоплю, готували начинку для вареників, замішували тісто. П’ятниця — день, коли конкретно все вариться та шквариться. Працьовиті, безвідмовні в помочі, свідомі того, що ніхто за них того не зробить («Наша церква — наші й клопоти»). Стомлені, але не роздратовані. Заговориш до них— усміхаються. І в лагідних усмішках тих відсвічує щось від Матері Божої.
Чоловіча частина парафії теж постаралася. Жменька активістів самотужки звела сцену, установила будки, забезпечила освітлення. Прикро, але чомусь так сталося, що чоловіків- активістів — менше, ніж жінок. Чому, шановні па-нове сильна половина людства? Хоча знайшовся волонтер — молодий іще чоловік, тільки дев’ять місяців тут, і сам запитав, чи не потрібна яка поміч.
І працював — любо було дивитися.
Церква Святого Юра має одну з найчисельніших громад парафіян. У них теж буває по-різному — хтось байдужіший до парафіяльних справ, хтось швидше на них відгукується. Але ідея єднання, не тільки задекларована в проповідях, а й підтверджена кожною спільною справою, щонеділі приваблює людей на службу та забезпечує успіх усім задумам. Український фестиваль — яскраве цього підтвердження.